Про Благодатнівську добровільну пожежну команду знають далеко за межами Черкащини. Про самовіддану роботу її керівника Максима Масюка, завдяки наполегливості якого наповнюється матеріально-технічна база з усіх можливих джерел, розповідалося не раз. Втім, кореспонденти видання Золотоноша.City вкотре вирішили повернутися до сільської пожкоманди, адже вона поповнилася трьома чарівними тендітними красунями, яких гріх не представить широкому загалу. Тим більше, коли через посилення мобілізаційних заходів, у Максима Івановича народилася ідея залучити жінок, він планував задіювати їх хоча б на подачі води. Однак, вже за 2-3 виїзди зрозумів: його пожежниці – стовідсотково боєздатні одиниці.
Інна Мовчан основне місце роботи – комунальне підприємство «Міськводоканал» (м. Золотоноша). Стала членом Благодатнівської добровільної пожежної команди у лютому. Протягом двох місяців на її рахунку вже близько десятка виїздів на гасіння пожеж.
– Пам’ятаю “свою» першу пожежу, – розповідає Інна. – Зателефонував Максим Іванович: «Пожежа». Кажу розгублено: «Що робить?» А він: «Миттю на базу». Прибігла, переодяглася у форму і в машину. А там уже по обстановці. Дивилися, як діють чоловіки і вже у них вчилися злагодженості та чіткості, бо вогонь не жде.
Як розповідає Інна, перші навички приборкання вогню вона здобула ще кілька років тому. Їй доводилося під час основної роботи часто виїздити з Максимом Масюком на гасіння пожеж на полігоні. Тому як під’єднати пожежні рукави, як включити помпу, як користуватися гумовими хлопавками – досвід вже мала.
– Окрім того вже навчилася подати воду, тримати рукав і правильно спрямовувати струмінь, – каже дівчина. – У нас є правило: «Що не ясно – питай!» Тому ми, як маленькі чомучки: «Що? Для чого?» Максим Іванович терпляче все пояснює, розповідає, навчає.
Інна Мовчан та Валентина Масюк, доброволиці ДПК Благодатне. Фото: Вікторія Горобець/Золотоноша.City
У складі жіночої команди – дружина Валентина Масюк. Вона – лаборант хіміко-фізичних досліджень. Бути добровільною пожежницею зовсім не збиралася. Рішення визріло спонтанно.
– Якось ввечері чоловік отримав виклик. «Я – на пожежу!» Кажу йому: «Я з тобою!», – розповідає Валентина. – Інструктаж отримала дорогою. Слухала уважно, намагалася усе запам’ятати, щоб не підвести чоловіка. Але хвилювалася дуже!
Добровольці пожежної команди Благодатного. Фото: Вікторія Горобець/Золотоноша.City
Валентина зізнається, що тільки за таких екстремальних обставин зрозуміла, наскільки важка, небезпечна і відповідальна робота у її чоловіка. «Якби хоч один палій погасив хоч одну пожежу, то він би ніколи більше не взявся за сірник».
– Розказуємо людям про заборону спалювання, інформуємо про розмір штрафів, але не до всіх вдається достукатися, – каже працівниця Благодатнівського старостату Ліна Кононець, в активі якої вже десяток виїздів на ліквідацію займання.
Ліна Кононець, доброволиця ДПК Благодатне. Фото: Вікторія Горобець/Золотоноша.City
Кістяк добровольців у Благодатному складають чоловіки, котрі працюють з дня створення ДПК. І хоча частина з них мобілізована, нині лишаються троє найбільш досвідчених.
– Саме їх викликаю на пожежу в нічний час або на більш складні, масштабні, а дівчат намагаюся не залучати, – зізнається начальник команди Масюк. – Вони на підхваті вдень з понеділка по п’ятницю. На вихідних залучаю старосту Дмитра Шевченка, підприємців – хто з перших днів створення ДПК.
Максим Масюк, очільник ДПК Благодатне. Фото: Вікторія Горобець/Золотоноша.City
Максим Масюк зазначає, що дівчата нічим не поступаються чоловікам, попри менший досвід.
– Разом з поліцейським офіцером громади Вадимом Веремієнком склали 2 адміністративні протоколи відносно паліїв, – додає Масюк. – До адмінвідповідальності будуть притягнені місцевий чоловік та пенсіонерка. Жінка підпалила суху траву і вогонь вийшов з-під контролю, поширився територією і становив загрозу людським забудовам.’
Тендітним дівчатам важко тягати рукави з водою, бити хлопавками, та навіть швидко реагувати на вогонь, будучи у повному спорядженні, – завдання не з легких. Тому адекватні люди, усвідомлюючи цей факт, не братимуться за сірник.
Поява дівчат у команді благодатнівських добровольців внесла свої корективи. Вони ініціювали виготовлення установки для механічного скручування рукавів. До цього пожежні скачували їх вручну. Також дівчача присутність пришвидшила плани керівника з облаштуванням душової кімнати та внутрішнього туалету. У планах – встановлення пральної машини-автомата, бо до нині форму пожежники перуть в домашніх умовах.
Біля пожежної частини гуляла 4-річна Анечка. Це донька Інни Мовчан. Дівчинка відразу запевнила, що пожежницею вона не буде. У малої вже власна реакція на дим. Як тільки вона десь забачить, що в небо здіймається сизий хвіст, біжить до мами: «Збирайся. Зараз будеш їхати на пожежу!»
Протягом трьох років діяльності Благодатнівської ДПК Максим Масюк відвідав кожен навчальний заклад громади, провів десятки інформаційних бесід і навчальних тренінгів з надання першої домедичної допомоги, у місцевій школі відкрили Клас безпеки, мріє про філії у Кропивні та Деньгах.
– Мені дуже приємно, коли у приватній розмові знайомі кажуть: «Хотів спалити купку листя, а малий кричить: «Нам дядя Максим казав, що палити не можна!», – ділиться керівник добровольців. – Тішуся, моя щоденна робота – не даремна.
Чи думали ці благодатнівські дівчата, що їм доведеться виконувати суто чоловічу роботу? Але вони не злякалися непосильних випробувань і нежіночих навантажень. Благодатнівські Ксени без роздумів і фізичної підготовки стали воїнами на охоплених вогнем територіях.
«Ця робота дозволяє мені бути воїном своєї країни, але без необхідності когось вбивати. Наші чоловіки (чоловік Інни Мовчан та чоловік Ліни Кононець – обидва воюють) захищають нас на війні, а ми робимо це, щоб захистити їх вдома”, – непохитні у своєму виборі.
